30.10.2018

Орест Скоп: «Осінній Салон дає шанс запалитися зірці»

Щороку у листопаді Осінній Салон запрошує поціновувачів. Саме тут, у Львівському палаці мистецтв, відбуватиметься ХХІІ Осінній Салон. Відвідувачі побачать виставку дитячих малюнків, виставку Українського плакату, виставку студентської творчої графіки кафедри книжкової та станкової графіки Української академії друкарства, виставку-вшанування метра, що відійшов у вічність, - Григорія Смольського. І сам конкурс "Осінній Салон "Високий Замок-2018".

З Орестом Скопом, головою журі, головним художником Львівського палацу мистецтв, заслуженим діячем України, ми говоримо не тільки про цьогорічний Салон, а й про те, що він нічим не гірший за Паризький, про те, куди рухається мистетцво, та як з’явився Осінній Салон.

- Щороку під час Осіннього Салону, що ви очікуєте побачити?

- Противників Салону. Скільки часу є Осінній Салон, стільки років існують противники цієї виставки. І знаєте, таке існує по цілому світі. Львів тут не виняток. У Парижі є свій Осінній Салон, там також люди виступають проти. Загалом у таких Салонах маса людей хочуть взяти участь. А, як правило, жюрі відбирають роботи, і відсікають дуже багато. Для розуміння: наприклад, зал може помістити 200 картин, а роботи принесуть 300 людей, то третина таки не потрапить на виставку. Так з’являються перші противники. Є чимало людей, які витрачають багато енергії, щоб потрапити на Салон, натомість не витрачають її, щоб написати картину. Мене це вже не дивує, все таки в листопаді – відбудеться ХХІІ Салон.

- А як ставляться до Салону відомі митці?

- Ті художники, які брали участь у перших Салонах, тепер стали народними, заслуженими, тобто за цей час вони «виросли». Деколи вони вважають, що саме через це - вже не будуть брати участі в заході. Другий ньюанс: є багато людей, які бувають на виставці, а потім кажуть: «Який цього року низький рівень Осіннього салону»...

- Викладачі так кажуть?

- Викладачі. А я їм кажу, що на наступний Салон буду підписувати роботи так: «Автор – такий-то, викладач – такий то» (усміхається). Це ж вони виховують нових художників, не я. Ми приймаємо роботи цих людей. Палац мистецтв не продукує ні картин, ні інші художні роботи.

- З інших міст подають роботи на конкурс?

- Так, Салон - всеукраїнський. Географія досить широка. Роботи присилають із Одеси, Чернігова, вчора з Дніпра дзвонили, з Харкова, тобто автори хочуть тут виставитися. Салон є найбільшою у Львові мистецькою подією, що має кілька розділів. Є сам Осінній Салон як мистецька акція, є – виставка Українського плакату у Львові, третє – виставка пам’яті метра. Цього року ми будемо вшановувати Григорія Смольського. Це учень школи Олекси Новаківського. Він і дотепер нерозкрита сторінка: настільки самобутній, що не вкладається у жодну мистецьку рамку. Уже вдруге на першому поверсі Львівського палацу мистецтв у межах Осіннього Салону робимо виставку дітей з художніх шкіл Львівщини.

- Чи реально молодому художнику потрапити на вистаку у межах Осіннього Салону?

- Це шанс людині виставитися, подивитися на себе збоку. Дивіться, щоб зробити персональну виставку, молодому художникові потрібно купити полотно метр на метр – умовно 80 грн, купити фарбу, і на одну картину викласти 2-3 тис. грн. На персональну виставку потрібно картин 20-30, виходить, для початкової виставки йому потрібно вкластися у 40 тис. грн. Це тільки матеріальні затрати на підготовку. А на Салон потрібно підготувати дві роботи за рік, це більш по силам молодому митцю. Його картину може хтось купити, і художник зможе далі розвиватися.

- На Салон часто присилають роботи з-за кордону?

- Так. І цього року маємо статус - міжнародної мистецької виставки. За кордоном такі речі фінансуються, вони дбають про свою культуру, про свій народ. Ми повинні дбати про нашу культуру, про наших художників. Я хочу пропагувати свою культуру.

- Чи є в Західній Україні ще такі конкурси?

- Свого часу Івано-Франківськ проводив таку імпрезу, вона проіснувала два роки, Тернопіль проводив Салон абстрактного мистецтва. В областях проводять, принаймні пробують, а ми існуємо уже 22 роки.

- І останні роки змінилися умови участі в Салоні.

- Трохи сердяться на нас художники, що ми обмежили формат. Одна сторона має бути – 70 см. Коли є така сторона, то картину вже треба готувати, думати над нею. Бувало, нам приносили роботи на картонках, маленькі, підрамники зі скалками. Тепер же самі художники відчувають відповідальність перед картиною, перед глядачем.

- Чи можуть українські картини з Осіннього салону конкурувати з іноземними творами такого ж конкурсу?

- Я дістав сьогодні минулорічний каталог Паризького Осіннього Салону. Не сказав би, що рівень їхніх робіт вищий. Наші роботи можуть спокійно конкурувати з ними. В інформаційний час все у світі вирівнялося. Років 20 тому так не було.

Розповім історію з 1986 року. Ми, молоді художники, працювали в Москві на фестивалі «Молодість студентів». Там трохи надивилися, набралися ідей. Приїхали до Львова. Попросили в голови Спілки художників відкрити в Музеї Пінзеля молодіжну виставку-конкурс, з тим, щоб ми самі створили журі. Люди в нас повірили, і почали нести роботи. Памятаю, що жіночка, яка там чергувала каже мені: «Перший раз бачу, щоб ставили на мольберт роботу, голосували і не питалися, хто автор». Це був скандал, бо ті, хто думав, що пройде по блату не пройшов. Ми тоді такий прорив зробили. Тоді вийшов і Жук, що зараз в Голландії, і Борис Буряк, Сипняк, Москалюк – всі ті хлопці, що зараз відомі художники. І потім цю виставку повезли в Київ, там вона мала успіх. Голова спілки тоді отримав подяку, за те, що він підтримує молодь. Власне тоді ми поламали кригу. Потім започаткували Клуб українських митців, який у 1989 р. представив виставку в Картинній галереї. Борис Возницький тоді сказав, що за тиждень пройшло 2 тисячі людей. Потім цю виставку повезли на «Червону руту» в Чернівці. Вона була модернова, але в українську сторону. І от коли відкрився Палац мистецтв, ми заснували Осінній Салон: спеціально, щоб дати шанс молодим художникам прорватися.

- Чи бачите ви нові віяння у художників?

- Щоразу щось нове. Я вважаю, що якщо раз на два роки з’являється нова зірка – це вже дуже багато. Якби знайшлися мудрі мистецтвознавці, вони б проаналізували всі журнали з Осінніх Салонів (а ми намагалися щороку їх друкувати), і відобразили мистецький зріз за 20 років. Мова йде не тільки про живопис, а й про плакат, графіку, скульптуру. От цього року Осінній Салон такий, а на другий - буде інший.

Розмовляла Аліна Небельмес

Фото - Любомир Криса

Developed by Symphony Solutions