23.04.2013

Реалізм, імпресіонізм та постімпресіонізм. Нові погляди на мистецтво

Вісь історії мистецтва, як і історії загалом – спіралеподібна. Звідси і циклічна повторюваність ідей, принципів, творчих підходів та засад. Черпання основ з попередніх епох демонстрували, і ренесанс, і класицизм та низка інших напрямів. Ці синтези, переосмислення та зв’язки у мистецтві є цікавими до прочитання. Проте 19-20 століття ознаменовуються новими мистецькими поглядами, пріоритетами та техніками. Про них, а саме про реалізм, імпресіонізм та постімпресіонізм розповідає мистецтвознавець Назар Козак.

«Реалізм зародився у Франції в середині 20 століття, це течія відкидала патетичний тон попередньої епохи і зверталась до сюжетів, які ніколи нікого не цікавили. Хто би взявся малювати простих робітників, які ремонтують дорогу? Митці були переконані, що потрібно малювати те, що є в житті. Яскравим зразком є картина Гюстава Курбе «Каменярі».

Складається враження, що це миттєва фотографія: реальність без прикрас, спроб гармонізувати та удосконалити дійсність. Художник намагається передати на полотні всі хиби, які присутні у реальності. На картині Курбе ми бачимо двох каменярів у латаному одязі. Для реалістів простий народ був дуже важливим, вони не звертаються до високих тем, що для тогочасності – революційно, відтак викликало певний спротив.

На полотні присутня не тільки реальність, але й аналогія. Ми бачимо двох чоловіків: молодого і старого. Це аналогія життя, коли людина приходить у світ важко працює і так і не може нічого досягти. Це складні питання, які ставили художники у тому середовищі, в якому жили.

У 1855 році кілька картин Курбе не було прийнято на «Паризький Салон». Низку прийняли, а дві відкинули. Справа в тому, що у своїх роботах він почав порушувати усталені норми. Картини місцями були недопрацьовані. Як для тогочасності така манера була брутальною. Але насправді, відкинення полотен спровокували політичні моменти. Картини Курбе не прийняли тому, що він ставив питання, які не дуже подобались істеблішменту. Проте усунення полотен стало імпульсом до того, що художник забрав всі картини і організував свій окремий «Салон реалізму». Дослідники вважають, що це перша в історії персональна виставка одного художника.

Проблеми з «Паризьким Салоном» були не лише у Курбе. Справжній скандал у публіки викликав «Сніданок» Мане. На відміну від тих робіт, які відображали далеке минуле античний світ, Мане показав сучасних людей. Це викликало шок.

Тож, аби дати можливість глядачам ознайомитись з творами, які не були прийняті на офіційний салон, було організовано салон відкинутих, на якому представили 3 тисячі робіт.

Течія, яка з’явилась після реалізму – імпресіонізм. Назву їй дало полотно Моне «Імпресія. Світанок». Імпресіоністи були надзвичайно зацікавлені у кольорі та світлі, проте не глобально, а у конкретний період часу. Вони бачили, що світ змінний. Відтак, намагались вловити мить і показати її красу. На відміну від художників, які раніше працювали в майстернях, вони брали мольберти (які на той час вже винайшли) і тюбики фарби, які сприяли мобільності і виходили на природу малювати з натури. Це була своєрідна медитація, спроба зупинити наш мозок на конкретній миті життя. Адже здебільшого ми перебуваємо або в минулому, або в майбутньому і тому рідко коли маємо можливість зафіксувати мить, яка є перед нами.

Серію картин «Руданський собор» Клод Моне малював в різний період дня і пір року, за рік художник створив 30 етюдів, з яких 8 продав, що було значним успіхом.

Ця течія не викликала захвату в глядачів та консервативних критиків. Її представників називали бунтівниками, хоча насправді бунт виник пізніше. Імпресіоністи були останніми реалістами.

Після імпресіоністів дослідники говорять про постімпресіонізм. Насправді досі не можуть придумати загального терміну, який би об’єднав творчість групи художників, що пройшли імпресіоністичну базу, але пізніше кожен пішов власним шляхом, їх об’єднує лише походження.

Яскравим прикладом постімпресіонізму є відомий твір Жоржа Сьорана «Прогулянка», 1886-88 рік. Він виконаний маленькими крапочками. Художник застосовує оптичне змішування кольорів. Справа в тому, що якщо змішати синю і жовту фарбу ми отримаємо зелений колір, але цього ефекту можна досягти, поставивши поруч дві крапки: жовту і синю і на певній відстані від нашого ока ці два кольори оптично зіллються. Художник експлуатує цю властивість.

Яскравим представником цієї течії є Вінсент Ван Гог. На відміну від імпресіоністів, він не продавав своїх полотен, за все життя у нього купили лише одну картину. Він існував за кошти свого брата банкіра Тео. Їхнє листування збереглось і є цікавим не лише з біографічних моментів, але й у контексті поглядів на мистецтво художника.

Імпресіоністи малювали те, що вони бачили – неповторну мить, натомість постімпресіоністи зображали емоції, які відображаються в світі довкола них, відтак акценти зміщуються. Це мистецтво не миттєвості. Митець передає на полотні своє розуміння дійсності, ми можемо побачити її очима художника.

Ван Гог прожив специфічне життя. Він був справжнім трудоголіком, абсолютно відданий мистецтву. Після сварки із ще з одним представником постімпресіонізму Гогеном, художник відрізав собі вухо.

Гоген на відміну від Ван Гога був заможним чоловіком. Вдало одружився, працював брокером. Колекціонував живопис. Згодом сам почав писати картини. Аби повернутися до основ виїхав із Франції на Таїті. Коли у нього закінчились кошти, повернувся знову до Франції. Проте опісля виїхав в Океанію остаточно, де і помер.

Між імпресіоністами та постімпресіоністами існує велика різниця у творчих підходах: імпресіоністи не ставили собі філософських питань, вони малювали те, що бачили: природу, кафе, оголених жінок, натомість постімпресіоністів цікавив глибший контекст буття.

Ще одним яскравим постімпресіоністом, якого вважають предтечею ще одного напряму ХХ століття є Едвард Мунк. Його славнозвісне полотно «Крик» продали у 2012 році за 119 мільйонів 922 тисячі 500 доларів. Ця картина виражає всі жахи 20 століття. Про її створення автор розповідав: «Я йшов по дорозі із двома друзями. Сонце заходило за обрій і раптом небо стало червоним як кров. Я зупинився і оперся на перила, відчуваючи втому. Язики полум’я і крові простягалися над затокою, мої друзі пішли далі, а я відстав тремтячи від страху. В цей момент я відчув нестримний, нескінченний крик природи».

Масова культура експлуатує цей образ Мунка, але кричить насправді не людина на полотні, кричить природа. Кричить небо, яке над синявою затоки залилось полум’ям. Динамічні, неспокійні лінії насправді є рефлексією того, що відчував Мунк, що він переживав у своїй душі. В цій картині форма нагадує всевидяче око, яке спостерігає за нами. Художнику цілковито вдається виразити внутрішні почуття».

Такими змінами у підходах та вираженні переживань і внутрішнього світу ознаменувались 19-20 століття. Зазначені напрями задали тону для подальшої мистецької еволюції. Відтак, їхню культурну палітру можна вважати чи не найбагатшою впродовж історії мистецтва.
Автор: Роксалана Савчин
Першоджерело:
http://vgolos.com.ua/kultura/art/616.html
На головному фото: Автор Едуард Мане, назва картини "Клод Моне у чорвні"

Розроблено Symphony Solutions