02.08.2016

Відкриття фотопроекту «Шахтарі. Галичина» Анни Рицар і Романа Семена

2 серпня, у вівторок, о 18.00 у Львівському Палаці Мистецтв відбудеться відкриття проекту львівських фотохудожників Анни Рицар і Романа Семена «Шахтарі. Галичина».
На виставці будуть присутні герої світлин – працівники «Шахти Відродження» Д.П. Львіввугілля.

Ідея відзняти рідних галицьких шахтарів та їх середовище поза шахтою, із близькими та рідними, не є новою і не виникла як благий намір. Бо в Україні на момент початку
неоголошеної війни ми весь час чули лише про «голос Донбасу», який ЗМІ ототожнювали із «голосом» та «думками» трудового народу Східного регіону – шахтарями. Шахтарями, які з
світлин численних авторів поставали знищеними гіперважкими умовами праці людьми.

Шахтарями, які, недоотримуючи офіційно зароблені гроші на легальних шахтах, були змушені підробляти на нелегальних саморобних шахтах (в народі так звані «копанки»).
Шахтарями, які від всіх негараздів та проблем здебільшого «ховались в пляшку», тож відповідно, жили в страшних, часто нелюдських (вже не кажучи комфортних) побутових
умовах. От власне в цей момент і згадалося, що і в нашому регіоні є шахтарські міста і шахти, а, отже, і шахтарі. Тож стало цікаво дізнатися і по можливості висвітлити стан праці
та життя наших шахтарів, про яких, нажаль, навіть проживаючи поряд, ми мало що знаємо.

Хоча праця шахтарів насправді не є легкою (ні морально, ні фізично), проте вона, як виявилось, не є аж настільки важкою в Галичині, де все максимально механізовано. Тут
працюють звичайні люди із традиційним для Галичини способом життя: ходять на роботу до шахти по своїх змінах, після роботи займаються сімейними і хатніми справами, мають такі
самі звичайні хобі, вподобання, турботи і проблеми, як і мешканці Львова, Луцька чи будь-якого іншого міста Західної України. Є серед них і талановиті, які своє хобі перетворили на
«другу роботу»: працюють самі або з родинами і в керамиці, і в дереві, і в живописі, і навіть по створенню сучасної акустики в храмах. Словом, звичайні люди. Майже завжди усміхнені,
дуже гостинні, відкриті і доброзичливі, які навіть попри пил і бруд від вугілля, все намагаються тримати в чистоті і живих квітах (всюди, де виробництво дозволяє, стоять
вазонки із квітами, а на території шахт є і сади, і квітники). Взагалі та частина Львівської області, де знаходяться шахти, дуже охайна, зелена і квітуча.

Так склалося історично і фізично, що такого явища, як «копанки», в Західній Україні не існує, в першу чергу тому, що вугілля глибоко. Тож наші шахтарі справлялись з класичними для українського бюджетника затримками зарплат і закриванням шахт в традиційний галицький спосіб: їдуть заробити за кордон, або ж по спеціальності, або ні. Але більшість, як
тільки ситуація вдома стабілізується, повертаються. І знову на шахту. Знімати ми розпочинали на трьох шахтах, проте швидко переконались, що технологічно всі шахти працюють більш-менш однаково, і люди всюди однаково привітні та відкриті до спілкування. Тож через браку часу та фінансів ми зупинились для більш детальних зйомок на найближчій для нас шахті №4 «Відродження» (бо їздити довелося майже щотижня і то на повноцінний робочий день).

Виставка готувалась у тісній співпраці з робітниками «Шахти Відродження» Д.П. Львіввугілля.

Анна Рицар

Розроблено Symphony Solutions