15.12.2015

Мандрівка до... себе. Фотовиставки Наталії Ратушної

У Львівському Палаці Мистецтв відбулося відкриття фотовиставки Наталії Ратушної...

Мало хто пам'ятає цікаві фоторепортажі у львівських газетах школярки СШ № 87 Наталії Ратушної у 80-х роках, для якої захоплення фотографією стало важливим явищем в житті і яке не покидає її по сьогоднішній день. Навчання у Львівській академії друкарства на відділенні редагування (а це - втручання у тексти, їх покращення) допомогло дивитись на світ критично і нетрафаретно.

Захоплення фотографією вимагало знань, то ж згодом Наталія поступила в заочний університет фотомистецтв. Одна з її робіт "Люди" зайняла призове місце на престижній фотовиставці в столиці, ще іншу відзначили Дипломом і почесним знаком на Всесоюзній фотовиставці у Шостці. Цю роботу невдовзі надрукувала газета "Львівська правда", і з того часу Наталія Ратушна стала позаштатним фотокореспондентом цієї газети. Це додало її наснаги в фотографуванні, це заняття стало особливим захопленням, та ні , набагато більше, ніж захопленням: це спосіб бачити світ через призму видошукача, це спосіб розмовляти з людьми мовою зафіксованої миті і бути відповідальною за неї. І тоді уже не важливо, якою мовою розмовляють люди , бо фотографія має свою мову, зрозумілу всім. Зупинити чи то зафіксувати важливе явище, мить, дійство, знаючи, що завтра цього вже може не бути, або воно буде зовсім іншим. «Це відповідально, - каже Наталія. - Я роблю фото і тим виражаю своє захоплення світом, створюючи свій світ ніби "поза часом" і "поза місцем». Це не просто знайти об'єкт і показати його в одній миті, це не просто мить, а співпережитий образ певної дійсності, явища, а заодно і моя естетика баченого, вираженого у фотографії, добрій фотографії .
Коли фотографую - забуваю про втому, сон, голод, не відчуваю спеки чи холоду. Я постійно окрилена: не відчуваю нічого, крім безмежної радості фотографувати, зберігаючи в собі оте дитяче відчуття свіжості, чистоти, коли весь світ був-суцільним відкриттям і все тебе дивувало».

Наталія і зараз по - дитячому захоплювалася красою квітки, структурою і формою каменя, вічною незвідністю води, а її сільські краєвиди з коровами, що мордою тягнуться до об'єктива, нагадують картини художників-класиків, які стоять перед очима. Вона з тривогою сприймає покинуті хати, де давно не ступала нога рідних людей, а цямрини криниць дзвенять мовчазною тишею, бо з них давно не пили воду…

Її "бути чи не бути" в цьому світі визначало якусь незвичність в ставленні до нього. Наталя згодом збагне велику силу любові до цього світу, фотографічного зокрема. Великий вплив на формування її характеру відіграв батько - людина надзвичайної інтелігентності і душевності. «Усе найкраще в мені - від нього,- говорить Наталія. - Школяркою чи не щодень бігала в бібліотеку, стала найзавзятішим читачем, зачитувалась оповідями про подорожі, далекі світи. Ця звичка читати залишилась дотепер й допомагає мені фотографувати. Фотографую, відкриваючи певний образний світ, створюю свій сюрреалістичний світ, а заодно відкриваю себе. Виходить таке зачароване коло. Час від часу мрії про мандри стають реальністю. Це мій феєричний світ, в якому я – мандрівниця, що шукає нові дороги до незвідності, до гармонії, і заодно - дорогу до себе!»

Куратор виставки
Йосип Марухняк (НСЖУ , НСФУ , СОФУ , AFIP )

Розроблено Symphony Solutions