Володимир Богуславський

1954

Одна згадка прізвища цього художника здатна викликати погідний настрій у найзаклопотаніший момент твого життя. Його полотна генерують дивовижний для нас, зациклених на безперервному русі, спокій. Його світ без людей, без агресивної ініціативи homo sapiens, застиг у нірвані первісної гармонії існування. Покадрована рамами тиша сконцентрована до категорії вічності. Дерева, Будинки, Місяць, Вода, Човни, Дощ, Осінь, Яблука, Гарбузи, Коти, Квіти…., узагальнені до алгебраїчних формул, набувають біблійного – від моменту сотворіння і назавжди, в кожній точці часу і простору - тривання.
Мрія, міф, міраж, ілюзія, ідеальна постмодерна ілюстрація до славнозвісного Ґетівського: «Спинися, мить! Прекрасна ти!»

Автор цього медитативного живопису - лагідний неговіркий мрійник Володимир Богуславський – кілька десятків років тому поміняв столичну метушню рідного Києва на романтичний, занурений у сторичну меланхолію Львів. Чутливого на нюанси художника спокусила європейська естетика міста і мешканців. «Залізна завіса» у прикордонних «провінціях» не була тоді настільки щільною, як на решті території Союзу, тож Одеса, Львів і Ужгород від початку 1950-х стали центрами українського нонконформізму. У герметичному «горщику» львівського мистецького середовища у ті часи можна було зустріти і людей з дипломами мистецьких академій Кракова, Мюнхена, Відня, Парижа, Петербурга, і дисидентів всіх національностей, і перше покоління радянського андеґраунду та решту неформалів. Цей суперпоживний для розвитку творчої особистості коктейль з колоритний людей і оригінальних ідей вивів на мистецьку арену Львова 1970-1980-х креативні особистості, які декларували концептуальний урбаністичний індивідуалізм: Володимира Пінігіна, Олександра Аксініна, Юрія Чаришнікова, Романа Жука, Володимира Богуславського… Їх творчість, в свою чергу, стала однією з причин, які спровокували справжній «демографічний вибух» у мистецтві Львова 1990-х, появу активного покоління західноукраїнських постмодерністів, як Ярослав Максименко, Ярослав Шимін, Влодко Кауфман, Влодко Костирко, Юрко Кох, Євген Равський, Олег Денисенко…

Формальна естетика європейського постмодерну з її рафінованими геометризовано-декоративними пошуками знайшла вдячного адепта в особі Володимира Богуславського. Занадто суха і раціональна на перший погляд система надала художнику унікальну можливість зануритись у свій ефемерний герметичний світ, ізольований від катаклізмів і розчарувань реального життя. А цитатність постмодерну дозволила апелювати до перевірених часом сюжетів світової класики, адаптуючи їх до сучасної абетки мистецьких кодів та символів. Зосередженість, споглядання, тиша – інструменти художника на шляху до мети: знайти золоту середину між життям та мистецтвом. В умовності мерехтливого сонячно-місячного сяйва пейзажів і натюрмортів Володимира Богуславського банальність реальності перетворюється на філософські метафори з категорії одвічних роздумів людства про сенс буття і шкалу справжніх вартостей.

Наталія Космолінська, історик мистецтва

CV

Володимир Богуславський народився 1954 р. у Києві. 1973 - 1978 рр. - навчався в Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва. Став відомим після знаменитих седнівських молодіжних пленерів (1988), де брав участь на запрошення Т.Сільваші, а також виставок молодіжного мистецтва «Совіарт» (1989-1991). Учасник численних міжнародних виставок, масштабних презентацій вітчизняного мистецтва в України та світі.
Твори знаходяться в музейних зібраннях України та закордонних приватних колекціях.

Розроблено Symphony Solutions