Михaйло Демцю

1953

З легкої руки Олекси Новаківського, який не шкодував фарби задля досягнення максимального експресивного ефекту своїх творів, і не без впливу Романа Сельського, що дуже вдало адаптував декоративний шарм французької малярської школи на рідному ґрунті, львівські митці вже століття торують шлях «життєрадісно-фактурного» живопису. І настільки активно, що мистецтвознавці навіть змушені були винайти для цього явища назву – «колоризм». Колоризм - це коли на полотні дуже багато дуже яскравої фарби. За цими ознаками руку львівських художників можна безпомилково впізнати у будь-якому товаристві.

Найпастозніший і найколоритніший з усіх львів’ян – Михайло Демцю. Сьогодні важко уявити, що починав свій мистецький шлях художник з делікатної техніки акварелі. Вітальна сила Демцю настільки потужна, що бурхливі емоції його живопису буквально «переливаються» за рами. У в’язкому мареві його пейзажів вода набуває консистенції розплавленого металу, а густе сонце сплавляється із м’якою, як тепле масло, землею в суцільну розпечену субстанцію. Одним з «батьків» цього «протуберанцевого» колориту Михайла Демцю є, без сумніву, мистецтво його рідної гуцульщини. Різнобарв’я
мальованих на склі ікон, пишно розписні глечики та кахлі, різьблене кухонне начиння, щедро прикрашений вишивкою одяг і вицяцькована зброя... – усе це буяння етнографії і демонології гуцульського світу спровокували не одне покоління митців: Лесю Українку - на "Лісову пісню", Михайла Коцюбинського - на "Тіні забутих предків", а великого мольфара кінематографа ХХ століття Сергія Параджанова - на їх шедевральну екранізацію. Проте Михайлові Демцю строкатої гуцульської спадщини виявилося замало, тож він додав до неї ще й щедро-сонячної, соковито-виногронної фактури Закарпатської школи. Результат виявився настільки феноменальним, що художника помітили не тільки на Батьківщині, але й у пересиченій епатажними експериментами Європі.

Нині Михайло Демцю у Європі – постійний гість. Але їздить туди вже не за грошима, а за враженнями. Особливо люблять художника у Франції та Німеччині. Малює ж Демцю вдома, орієнтуючись не стільки на зорову пам’ять, скільки на емоційну: в дощ у Львові йому раптом нагадається вечір десь у Барселоні, човни, устриці, вино із присмаком сонця… Натомість за кордоном йому подобається бавитися у атракції. Так, 2006 року у Франкфурті-на-Майні, поки відома флейтистка грала, він малював її портрет, і мусив скінчити разом з останнім акордом. Або взяв і розписав одну з порцелянових ваз фірми «Розенталь», і настільки влучно, що тепер йому замовляють ще. Хоча національна тематика вже не домінує у творчості художника, генетика його живопису, не залежно від теми, залишається українською – щедрою на емоцію, колір і буяння буття.

Наталія Космолінська, історик мистецтва

CV

Михайло Демцю народився 2 січня 1953 року в с. Круковець Львівської області. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. Труша. Його персональні виставки проходять в Україні, Франції, Німеччині, Бельгії, Росії, Голландії. З середини 90-х років художник активно працює в Європі, проводить там виставки, майстер-класи живопису та розпису по кераміці. У 2004 році на замовлення німецької марки «Rosenthal» Демцю створив розписи на фарфорі, а літом 2005 року компанія випустила у продаж тематичний сервіз «Петербург», що став результатом співпраці з українським художником. Крім українського живописця для цієї компанії робили розписи на порцеляні всім відомі Сальвадор Далі та Енді Воргол.
М. Демцю – лауреат ІІІ премії Всеукраїнського триєнале живопису (2001 р.) та І премії Фестивалю кераміки в Музеї кераміки м. Вестервальд, Німеччина (2003 р.). Також він – член Національної Спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України, а в 2010 році Демцю отримав звання Народного художника України.
Його картини свіжі, живі і нереально справжні в своїй нереальності. Це картини, що створюються в один «сеанс», в улюбленому розмірі 116 Х 91, на одному диханні.

Розроблено Symphony Solutions